Хронічний біль у літніх пацієнтів є серйозною медичною проблемою, яка часто залишається недооціненою. Через когнітивні зміни, страх втрати самостійності або труднощі в описі відчуттів пацієнти можуть не повідомляти про біль напряму. Натомість він проявляється через функціональний регрес: відмову від їжі, зниження рухової активності, порушення сну.
Оцінка та лікування хронічного болю вимагають комплексного підходу. Важливо не лише визначити його джерело, а й диференціювати від інших факторів, таких як емоційні розлади чи незадоволені базові потреби. Оптимальне управління включає індивідуалізовану медикаментозну та немедикаментозну терапію, спрямовану на покращення якості життя пацієнтів.
У цій статті ми розглянемо основні виклики в діагностиці та сучасні стратегії контролю хронічного болю у людей похилого віку.
Причини хронічного болю у літніх людей
Хронічний біль у цієї категорії пацієнтів найчастіше пов’язаний із:
- Дегенеративними захворюваннями опорно-рухового апарату (остеоартрит, остеопороз, спондильоз);
- Нейропатичним болем (діабетична полінейропатія, постгерпетична невралгія);
- Фіброміалгією;
- Хронічними больовими синдромами невизначеної етіології.
Важливо зазначити, що ця стаття не розглядає хронічний біль, пов’язаний із онкологічною патологією.
Оцінка болю у літніх пацієнтів
Ефективне лікування хронічного болю починається з його правильної оцінки. Для пацієнтів із збереженими когнітивними функціями використовуються стандартні шкали оцінки болю (NRS, VAS, Wong-Baker Faces).
Однак у випадках деменції або порушень когнітивних функцій вербальне висловлення болю може бути утрудненим. У таких випадках рекомендовано використовувати шкали спостереження, зокрема:
- PAINAD (Pain Assessment in Advanced Dementia Scale) – оцінює дихання, вокалізацію, міміку, мову тіла;
- PACSLAC (Pain Assessment Checklist for Seniors with Limited Ability to Communicate) – контрольний список із 60 пунктів для оцінки болю;
- MOBID-2 (Mobilization-Observation-Behavior-Intensity-Dementia-2 Pain Scale) – оцінка болю у пацієнтів із прогресуючою деменцією. MOBID-2 розрізняє скелетно-м’язовий та вісцеральний біль , але не нейропатичний біль ;
- CNPI (Checklist of Nonverbal Pain Indicators) – оцінка невербальних проявів болю;
- PADE (Pain Assessment for the Dementing Elderly) – шкала оцінки болю для пацієнтів із деменцією;
- NOPPAIN (Non-Communicative Patient’s Pain Assessment Instrument) – оцінка болю у пацієнтів, які не можуть комунікувати.
Вибір методики оцінки залежить від стану пацієнта та доступності інструментів у клінічній практиці.
Принципи лікування хронічного болю у літніх пацієнтів
Головна мета лікування – не повне усунення болю, а покращення функціональності та якості життя пацієнта при мінімізації побічних ефектів медикаментозної терапії.
1. Немедикаментозне лікування
- Фізіотерапія (кінезіотерапія, масаж, електростимуляція);
- Когнітивно-поведінкова терапія (особливо при хронічному болю невизначеної етіології);
- Ортопедичні засоби (корсети, ортези, спеціальні матраци);
- Реабілітаційні програми (збалансовані фізичні навантаження, заняття у групах підтримки).
2. Фармакотерапія
При виборі анальгетиків слід враховувати змінений метаболізм лікарських засобів у літніх пацієнтів і підвищену чутливість до побічних ефектів.
Основні класи препаратів:
- Парацетамол – рекомендований як препарат першої лінії при м’язово-скелетному болю;
- НПЗП (ібупрофен, целекоксиб) – слід застосовувати з обережністю через ризик гастроінтестинальних і серцево-судинних ускладнень;
- Антидепресанти (амітриптилін, дулоксетин) – ефективні при нейропатичному болю та фіброміалгії;
- Антиконвульсанти (габапентин, прегабалін) – рекомендовані при нейропатичному болю;
- Опіоїди (трамадол, бупренорфін) – застосовуються в обмежених випадках під суворим контролем;
- Місцеві засоби (капсаїцин, лідокаїнові пластирі) – можуть бути ефективними при локалізованому больовому синдромі.
Важливо регулярно переглядати призначення, оцінювати ефективність терапії та ризики побічних ефектів.
Висновки
Оцінка та лікування хронічного болю у літніх пацієнтів є складним завданням, що вимагає міждисциплінарного підходу. Немедикаментозні методи повинні поєднуватися з раціональною фармакотерапією, спрямованою на покращення функціонального стану пацієнтів. Використання адаптованих шкал оцінки болю у пацієнтів із когнітивними порушеннями допомагає виявити больовий синдром та підібрати оптимальну стратегію лікування.
Збалансований підхід до ведення хронічного болю дозволяє не лише зменшити страждання пацієнтів, а й підвищити їхню якість життя.