Підпис без розмови не захищає: що насправді робить згоду інформованою

Бланк із підписом пацієнта лежить у картці. Лікар спокійний: документ є. Та коли справа доходить до скарги чи суду, питають зовсім не про наявність паперу. Питають, що саме людині пояснили, чи вона зрозуміла, чи мала час подумати і чи справді сама вирішила. Захищає лікаря не аркуш, а процес, який цей аркуш підтверджує.

Що саме мусить знати пацієнт і що мусить знати лікар

Право на інформацію про стан здоров’я закріплене в законодавстві, зокрема в Основах законодавства України про охорону здоров’я. Лікар повинен донести пацієнту, що з ним відбувається, для чого пропонують обстеження чи лікування і який прогноз, включно з ризиками для життя і здоров’я. Практика додає до цього кілька корисних речей: тривалість втручання, його наслідки та альтернативні варіанти. Це не формальність. Саме пояснення альтернатив найчастіше відсутнє в документах, і саме його найчастіше шукають при розгляді конфліктів.

Згода вважається інформованою, коли виконано чотири умови: людина отримала інформацію, здатна ухвалити рішення, зрозуміла сказане і діє добровільно. Якщо хоч одна з них порушена, наявний підпис втрачає вагу.

Як оформлювати згоду

Для письмової згоди в Україні є затверджені форми. Найвідоміша з них форма № 003-6/о «Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення», затверджена наказом МОЗ № 110 від 14.02.2012 (у редакції, зміненій наказом № 2837 від 09.12.2020). Є й інші форми для окремих ситуацій, наприклад для вакцинації або клінічних випробувань. Перед використанням варто перевіряти чинну редакцію, бо нормативна база змінюється.

Окрема ситуація стосується тих, хто не може дати згоду самостійно. Неповнолітні від 14 до 18 років погоджуються на лікування самі, відповідно до Цивільного кодексу. До 14 років рішення ухвалює законний представник. Якщо дитині потрібне втручання, достатньо згоди одного з батьків, і лікарю зручно мати її письмово. Для особи, визнаної судом недієздатною, згоду дає законний представник.

Особливий випадок становлять невідкладні стани. Втручання без згоди припустиме лише тоді, коли існує пряма загроза життю, а отримати згоду від пацієнта чи його представників неможливо з об’єктивних причин. Тоді в медичній документації фіксують підстави: що це були за обставини, чому згоди не було, що саме зроблено. Без такого запису будь-яке втручання без згоди виглядає самоуправством.

Коли пацієнт відмовляється

Дієздатна людина, яка розуміє свої дії та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Це прямо передбачено законом, і лікар не може вважати відмову порушенням. Його завдання інше: переконатися, що відмова теж інформована. Пацієнт має почути, чим загрожує відмова, які існують альтернативи і що він може змінити рішення.

Закон не вимагає єдиної форми відмови, виняток становить відмова від вакцинації, де є окрема форма. Найкраще, коли відмову підтверджує підпис пацієнта. Якщо людина не хоче або не може підписати, складають акт у присутності свідків. Усе це заносять до медичної документації, разом із поясненнями, які лікар дав. Відмова неповнолітнього не діє, якщо його батьки погоджуються на лікування. Якщо ж батьки не погоджуються між собою, корисно мати письмову відмову від того з батьків, хто проти.

Неоформлена належним чином відмова може стати підставою для цивільної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності лікаря. Тому записувати треба не тоді, коли виникла проблема, а тоді, коли її ще немає.

Інші документи і внутрішні акти закладу

Інформована згода є лише однією з ланок. Поряд з нею працює ціла система: медична картка, листи призначень, протоколи операцій і маніпуляцій, виписки, направлення. Додаються локальні документи закладу, як-от положення про порядок отримання згоди, затверджені шаблони, посадові інструкції та порядок зберігання. Вони визначають, хто, як і коли заповнює документи, і дозволяють довести, що в закладі є усталена процедура, а не випадкова практика окремого лікаря.

Типові помилки, які знаходять першими

Найпоширеніша помилка полягає в бланку, підписаному заздалегідь, наприклад під час госпіталізації, без жодної розмови про конкретне втручання. Друга помилка: загальна згода «на будь-яке лікування» замість згоди на конкретну процедуру з конкретними ризиками. Далі йде відсутність дати й часу, відсутність підпису лікаря, пропущені альтернативи, неточне посилання на форму чи нечитабельний почерк. Окремо стоять помилки щодо правомочності підпису: згода, яку дав родич за дієздатного пацієнта, або підпис того, хто не має на це права. Ще одна пастка в документуванні відмови: усна розмова без жодного запису або запис без пояснення ризиків.

Показово, що майже всі ці помилки не вимагають юридичної освіти, а лише уважності. Їх легко знайти в чужих документах і так само легко не помітити у своїх.

Коротко про найважливіше

Інформована згода є процесом, а не бланком: пацієнт отримує зрозумілу інформацію про стан, мету, ризики й альтернативи та ухвалює рішення добровільно. Для письмової згоди є затверджені форми, але їхню чинну редакцію треба перевіряти. Неповнолітні від 14 років погоджуються самі, до 14 років потрібен законний представник. У невідкладних ситуаціях втручання без згоди потребує обґрунтування в документах. Відмова так само має бути інформованою й записаною, а за неможливості підпису складають акт зі свідками. Розібрати типові помилки на практичних ситуаціях, задати запитання експертові й перевірити власні документи можна на майстер-класі о 16:00. Реєструйтеся на сторінці майстер-класу, і до зустрічі!