Коли пацієнту в кріслі офтальмолога раптом стає зле

Офтальмологічний прийом виглядає спокійним. Пацієнт сидить за щілинною лампою, лікар роздивляється око, медсестра краплями розширює зіницю. Але саме тут, у тісному кабінеті без реанімаційної команди поруч, іноді трапляється те, до чого ніхто не готувався. Тиск різко піднявся. Після анестетика з’явилася висипка. Людина зблідла й повалилася набік. Дитина перестала дихати. Далі все залежить від того, чи команда знає свої кроки.

Чому амбулаторний кабінет вразливий

Спеціальність офтальмолога передбачає, що пацієнтів багато і різного віку: від малюків до літніх людей із цілим набором супутніх хвороб. До огляду багато хто приходить у стресі. Вводяться краплі, місцеві анестетики, роблять ін’єкції біля ока. У кожному з цих епізодів є невеликий, але реальний шанс на реакцію організму, яку неможливо передбачити заздалегідь.

Звідси проста практична думка. Готуватися треба не до конкретного діагнозу, а до того, що кабінет і персонал здатні впоратися з першими хвилинами будь-якої невідкладної ситуації, поки не приїде швидка. Для цього важливо розуміти специфіку амбулаторного прийому, а ще мати налагоджену укладку та чіткий розподіл ролей.

Укладка, яка справді працює

Аптечка невідкладної допомоги буває двох видів. У першому випадку вона стоїть у шафі, її давно ніхто не відкривав, і половина препаратів прострочена. У другому випадку її склад перевірений, лежить у відомому місці, і кожен співробітник знає, що в ній є й навіщо.

Окреме питання стосується застарілих позицій. Рекомендації змінюються. Те, що колись вважалося обов’язковим, може втратити сенс, а нові препарати чи пристрої можуть увійти у стандарт. Тому укладку варто звіряти з чинними протоколами регулярно, а не ставити раз і назавжди. На майстер-класі розглядають, що обов’язково має бути в кабінеті, а від чого вже слід відмовитися.

Три ролі, одна мета

У критичній ситуації найбільша небезпека не в нестачі знань, а в хаосі. Усі кидаються до пацієнта, нікого не лишається біля телефону, медсестра чекає вказівок, а лікар одночасно рахує пульс, шукає аптечку й телефонує до швидкої.

Тому в команді заздалегідь розподіляють ролі між лікарем, медсестрою й адміністратором. Хтось веде пацієнта. Хтось готує обладнання й ліки. Хтось викликає 103, зустрічає бригаду й тримає двері. Така схема спрацьовує, тільки якщо її відпрацьовано наперед, а не винайдено в паніці.

Тиск на прийомі

Гіпертензія на прийомі трапляється часто, і не кожне підвищення тиску є невідкладним станом. Практичне питання полягає в тому, як відрізнити просто підвищений тиск від ускладненого. Ознакою ускладнення є ураження органів-мішеней: біль у грудях, задишка, неврологічна симптоматика, раптове погіршення зору, сплутаність свідомості. Якщо таких проявів немає, тактика інша.

Лікар на місці перевіряє скарги, симптоми й так звані червоні прапорці, які вказують на загрозу. Далі ухвалює рішення: лікувати на місці чи негайно викликати 103. Помилки можливі в обидва боки. Можна переоцінити загрозу й марно навантажити служби. А можна недооцінити й втратити час, який вирішує долю пацієнта.

Алергічні реакції, дихання, цукор і неврологія

Програма охоплює ще кілька груп станів, які можуть виникнути в будь-якого пацієнта.

Гострі алергічні реакції. Від легкої кропив’янки до анафілаксії, яка розвивається за лічені хвилини. Тут важливо швидко її розпізнати, бо від цього залежить, коли введуть життєво необхідний препарат.

Гострі дихальні розлади. Задишка, свистяче дихання, обструкція дихальних шляхів. Причини різні, але перші дії складаються з оцінки прохідності шляхів, дихання та стану свідомості.

Ендокринні й неврологічні невідкладні стани. Наприклад, раптове падіння рівня цукру в пацієнта з діабетом, судомний напад або підозра на інсульт. Це ті ситуації, де важливо швидко виміряти базові показники й не пропустити час.

Зупинка кровообігу, яку не можна відкладати

Найважча ситуація, і до неї готуються окремо. Для дорослих діє алгоритм базової підтримки життя BLS. Ключові елементи прості: розпізнати відсутність свідомості й нормального дихання, викликати допомогу, розпочати якісні компресії грудної клітки й якомога раніше застосувати автоматичний зовнішній дефібрилятор. Компресії мають бути достатньо глибокими й частими, із повним розправленням грудної клітки та мінімальними паузами.

Автоматичний зовнішній дефібрилятор у поліклініці нерідко сприймається як щось незнайоме. А насправді пристрій сам аналізує ритм і підказує голосом, що робити. Практична вправа зі справжнім тренажером швидко знімає страх.

Дитяча реанімація (PBLS) має свою логіку. У дітей зупинка серця найчастіше є наслідком гіпоксії, а не первинної серцевої проблеми, тому усунення нестачі кисню стає пріоритетом. Відрізняється співвідношення компресій і вдихів, а техніка компресій для немовляти не така, як для школяра чи дорослого. Алгоритм розбирають окремо й відпрацьовують на манекенах.

Практичний день, а не лекція

Захід триває з ранку до вечора і складається з теоретичної та практичної частин. Спочатку розглядають основні групи невідкладних станів. Після кави-брейку переходять до відпрацювання навичок: готовність кабінету, робота команди, BLS і PBLS на тренажерах. Заключний блок присвячений коротким клінічним кейсам і моделюванню ситуацій, а наприкінці дня учасники відповідають на запитання. Підсумкове тестування надсилають електронним посиланням.

Викладають практикуючі лікарі-анестезіологи, офтальмологи та медичні сестри, які щодня працюють в офтальмологічній клініці й знають, як виглядає реальний прийом, а не навчальна симуляція.

Коротко про найважливіше

Невідкладна ситуація в офтальмологічному кабінеті не означає, що лікар має бути реаніматологом. Але він і його команда мають уміти розпізнати небезпеку, розподілити ролі, надати першу допомогу й вчасно викликати 103. Для цього потрібні перевірена укладка, відпрацьований алгоритм і впевненість у діях. На майстер-класі можна пройти ці кроки на практиці: від гіпертензії та алергічних реакцій до серцево-легеневої реанімації у дорослих і дітей. Реєструйтеся на сторінці майстер-класу, і до зустрічі!