Нові критерії госпіталізації в Україні: що змінює наказ МОЗ № 1044

Наприкінці липня 2026 року в Україні з’явився документ, якого чекали давно — єдиний перелік підстав для направлення пацієнта до стаціонару. Наказ МОЗ № 1044 від 30 липня 2026 року закриває прогалину, яка роками залишалася сірою зоною: чому в одній лікарні пацієнта з подібними скаргами кладуть на ліжко, а в іншій — відправляють додому з рекомендаціями. Тепер у лікарів з’явився спільний орієнтир, зафіксований на папері й придатний для щоденного застосування.

Звідки взялася потреба в єдиних правилах

Раніше рішення про стаціонарне лікування великою мірою трималося на особистому досвіді конкретного спеціаліста та внутрішній культурі закладу. Ба більше, ідентичні клінічні ситуації могли отримувати абсолютно різну відповідь системи — залежно не від тяжкості стану, а від того, куди саме звернувся пацієнт. Автори стандарту взяли за основу міжнародну методологію Appropriateness Evaluation Protocol, створену Гертманом та Рестуччею ще на початку 80-х для оцінки раціональності використання лікарняного ліжкофонду, і адаптували її під українські реалії з урахуванням пізніших європейських напрацювань.

При цьому МОЗ одразу окреслює межі застосування документа. Формальна відповідність критеріям — це підстава для розгляду госпіталізації, а не автоматична команда покласти пацієнта. Клінічне рішення завжди залишається за лікарем, і навіть свідома відмова від рекомендованих критеріїв не є порушенням — головне, задокументувати логіку такого кроку в первинній медичній документації.

Два різні маршрути: планово чи ургентно

У документі чітко розведено логіку двох сценаріїв потрапляння до лікарні. Плановий шлях передбачає, що лікар видає направлення, а дата й час візиту узгоджуються заздалегідь — звична адміністративна процедура. Ургентний сценарій працює за іншими правилами: жодних попередніх домовленостей не потрібно, допомога надається цілодобово, і місце проживання чи реєстрації пацієнта тут узагалі не має значення.

Цікавий блок стосується переміщень пацієнтів усередині системи — як між закладами, так і всередині одного відділення. Для внутрішньолікарняного руху між рівнями інтенсивної допомоги наказ дає доволі приземлені орієнтири. Скажімо, підстава для переведення у більш інтенсивний режим спостереження — поява потреби у препаратах, що підтримують судинний тонус, або неспроможність утримати потрібний рівень кисню без нарощування підтримки. А ось повернутися до менш інтенсивного режиму можна лише тоді, коли одночасно виконуються кілька умов: артеріальний тиск стабільний без судинної підтримки протягом як мінімум півдоби, і дихання не потребує апаратної допомоги.

Процедури, які самі по собі вимагають ліжка

Другий блок стандарту побудований не навколо діагнозів, а навколо типів медичних маніпуляцій, які об’єктивно неможливо безпечно провести поза стінами лікарні. Тут і потреба в кисні понад базовий рівень, і будь-яка форма апаратної вентиляції, і крапельне введення препаратів, що вимагають постійного спостереження — протиаритмічних засобів, антикоагулянтів, судинозвужувальних чи судинорозширювальних ліків. До цього ж переліку належать безперервне спостереження за життєвими показниками, седація середнього чи глибокого рівня з контролем дихання апаратним методом, а також планові кардіохірургічні операції — від шунтування судин серця до встановлення кардіостимуляторів. Гостра ниркова недостатність з небезпечно високим калієм чи тяжким закисленням крові теж потрапляє сюди.

Принцип простий: якщо безпечність процедури тримається на можливості негайно відреагувати на ускладнення — будь то кровотеча чи порушення серцевого ритму, — амбулаторний варіант просто не розглядається.

Цифри, за якими варто стежити

Третій блок наказу — найбільш “прикладний” для чергового лікаря, бо містить конкретні числові пороги. Насичення крові киснем нижче 92 відсотків на звичайному повітрі, задишка з частотою понад 30 вдихів на хвилину разом із видимими ознаками боротьби за повітря, систолічний тиск нижче 90 після достатньої інфузійної терапії, натрій поза межами 120–160, калій за межами 3,0–6,0, оцінка свідомості за шкалою Глазго 13 балів і нижче, підтверджена повторно з інтервалом чверть години. Автори одразу застерігають: сама по собі цифра — це не вирок. У людини з хронічним захворюванням організм може роками жити з показниками, які для здорової людини виглядали б катастрофічними. Значно красномовніший сигнал — не одноразове відхилення, а тенденція до одночасного погіршення кількох параметрів.

Окремо прописані й менш формалізовані, але настільки ж тривожні клінічні картини: біль, що не піддається двом послідовним курсам знеболення різними групами препаратів; блювання частіше трьох разів за шість годин; алергічна реакція, для купірування якої знадобилося дві й більше ін’єкції адреналіну; напружений живіт з ознаками подразнення очеревини; травма з небезпечним поєднанням фізіологічних і анатомічних ознак.

Профільна частина: практично довідник по спеціальностях

Четвертий, найоб’ємніший розділ документа фактично являє собою збірку показань для госпіталізації, розписану по медичних напрямах. Кардіологічний блок охоплює всі варіанти гострого коронарного синдрому, декомпенсовану серцеву недостатність, тромбоемболію легеневої артерії з градацією за ризиком, важкий напад бронхіальної астми та гіпертензивний криз з ураженням внутрішніх органів.

Далі йдуть сепсис і тяжкі інфекції, небезпечні шкірні реакції на кшталт синдрому Стівенса-Джонсона, хірургічна невідкладна патологія — панкреатит із високим ризиком за оцінкою BISAP, кровотеча зі стравохідних вен. Детально розписано урологічні, ЛОР- та офтальмологічні ургентні стани, отруєння, і чи не найширший — неврологічний перелік, від класичного інсульту до рідкісних станів на кшталт хвороби Вільсона чи спінальної м’язової атрофії, з посиланням на профільний стандарт для кожного діагнозу.

Не менш ретельно виписані акушерські ситуації — прееклампсія, HELLP-синдром — та гінекологічні: перекрут яєчника, синдром гіперстимуляції. Психіатричний блок відрізняється тим, що орієнтиром слугує не сам діагноз, а рівень небезпеки: ризик самоушкодження, втрата контролю над власною поведінкою, неконтрольована агресія. Завершує розділ інфекційна патологія особливої небезпеки, а також паліативна й реабілітаційна допомога значного обсягу.

Соціальна складова: коли причина не в медицині

П’ятий розділ вводить категорію, яка раніше рідко фіксувалась як самостійна підстава, — соціальні показання. Йдеться про випадки, коли з клінічної точки зору людина стабільна, але відправити її додому небезпечно: немає житла, вона не здатна доглядати за собою через порушення пам’яті, або просто нема кому проконтролювати прийом препарату підвищеного ризику.

Ключова риса цього механізму — тимчасовість. Рішення переглядається щонайпізніше через добу, потребує підпису двох осіб — лікуючого лікаря і завідувача відділення чи чергового лікаря, — а представника соціальної служби мають залучити протягом двох годин після ухвалення рішення. Тримати пацієнта довше 48 годин можна лише тоді, коли письмово підтверджено, що організувати необхідну підтримку не вдалося з причин, які від закладу не залежали.

Практичні наслідки для лікарень

Для адміністрацій закладів документ фактично вводить обов’язковий щоденний аудит: кожен випадок госпіталізації з посиланням на соціальні показання підлягає стовідсотковій перевірці, а керівництво має призначити відповідальних за цей контроль. Для лікарів головна зміна — це папір. Будь-яке відхилення від стандартних критеріїв тепер вимагає письмового обґрунтування прямо в електронному реєстрі: чому саме такий вибір, які ризики й користь очікувалися, коли планується повторно оцінити ситуацію.

Висновок

Наказ № 1044 не забирає в лікаря право ухвалювати клінічне рішення — він дає спільну мову для цього рішення. Порогові значення, перелік втручань, профільні критерії тепер можна застосовувати однаково в Ужгороді й у Харкові. При цьому документ залишає простір для гнучкості: враховує вік, супутні хвороби, соціальний контекст пацієнта і прямо визнає право лікаря обґрунтовано відступити від власних же норм. Головне, що зміниться на практиці, — рішення про госпіталізацію стане простіше пояснити не лише пацієнту, а й колезі чи перевіряючому.