Кримінальна та цивільна відповідальність лікаря: що треба знати, щоб захистити себе

Лікар відмовив пацієнту із сильним болем у грудях — не було направлення. Через дві години — інфаркт, смерть. Стаття 139 КК, частина 2. Санкція: позбавлення волі до 3 років із забороною медичної діяльності.

Направлення не є підставою для відмови при загрозі для життя. Стаття 33 Закону «Основи законодавства про охорону здоров’я»: екстрена медична допомога надається без попередньої оплати та без направлення.

Чотири види відповідальності — за одне й те саме діяння

Відповідальність медичних працівників може бути не лише кримінальна, а й цивільно-правова, адміністративна та дисциплінарна. Вони можуть накладатися одночасно: кримінальний вирок за ст. 140 КК + цивільний позов від родичів + звільнення.

Стаття 139 і стаття 140 КК: принципова різниця

Стаття 139 КК — ненадання допомоги хворому медичним працівником; стаття 140 КК — неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. 

Відповідальність за ч. 1 статті 139 КК настає внаслідок самого факту ненадання допомоги, в той час як для злочину, передбаченого статтею 140 КК, потрібно, щоб настали серйозні наслідки для хворого. 

Стаття 139 — формальний склад. Стаття 140 — матеріальний. Для 140 потрібні тяжкі наслідки (смерть або тяжкі тілесні ушкодження за судово-медичною експертизою) і вина у формі необережності.

Цивільна відповідальність: хто платить

Зазвичай відшкодовує шкоду не лікар особисто, а ЗОЗ. Стаття 1172 ЦК: юридична особа-роботодавець відшкодовує шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов’язків. Але ЗОЗ може подати регресний позов до лікаря.

При цивільних справах діє презумпція вини заподіювача: відповідач (ЗОЗ або медпрацівник) зобов’язаний доводити відсутність вини. Це суттєво відрізняється від кримінального провадження.

Згода підписана після операції: що далі

Відсутність підписаної інформованої згоди ДО маніпуляції — порушення ст. 43 Закону «Основи» незалежно від клінічного результату. Навіть при повному дотриманні УКПМД відсутність попередньої згоди є самостійною підставою для цивільного позову.

Суд може розцінити ускладнення як наслідок ризику, від якого пацієнт не мав можливості відмовитись. Згода підписується тільки до маніпуляції. Усна згода — недостатня при будь-яких ускладненнях.

Розголошення ВІЛ-статусу «з добрих намірів»

Стаття 145 КК — незаконне розголошення лікарської таємниці. Умисне розголошення є злочином навіть при добрих намірах. ВІЛ-статус захищений особливо: стаття 25 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Виняток — коли пацієнт становить безпосередню загрозу для інших і відмовляється сам повідомити. Але навіть тоді: через уповноважені органи, а не безпосередньо родичам.

Документування — єдиний реальний захист

«Не задокументовано — не зроблено». У суді це принцип. Відсутність запису про збір алергологічного анамнезу = відсутність доказу того, що анамнез збирався. Усне з’ясування без запису — юридично не існує.

При виникненні конфліктної ситуації: зберігати спокій, не визнавати провину усно, документувати деталі в медичній документації, повідомити керівника, залучити адвоката. Найважливіше: не переписувати і не доповнювати документацію заднім числом — фальсифікація медичних документів є окремою статтею КК (ст. 366).