Кримінальна та цивільна відповідальність лікаря: що треба знати, щоб захистити себе

Лікар відмовив пацієнту із сильним болем у грудях — не було направлення. Через дві години — інфаркт, смерть. Стаття 139 КК, частина 2. Санкція: позбавлення волі до 3 років із забороною медичної діяльності.

Направлення не є підставою для відмови при загрозі для життя. Стаття 33 Закону «Основи законодавства про охорону здоров’я»: екстрена медична допомога надається без попередньої оплати та без направлення.

Чотири види відповідальності — за одне й те саме діяння

Відповідальність медичних працівників може бути не лише кримінальна, а й цивільно-правова, адміністративна та дисциплінарна. Вони можуть накладатися одночасно: кримінальний вирок за ст. 140 КК + цивільний позов від родичів + звільнення.

Стаття 139 і стаття 140 КК: принципова різниця

Стаття 139 КК — ненадання допомоги хворому медичним працівником; стаття 140 КК — неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. 

Відповідальність за ч. 1 статті 139 КК настає внаслідок самого факту ненадання допомоги, в той час як для злочину, передбаченого статтею 140 КК, потрібно, щоб настали серйозні наслідки для хворого. 

Стаття 139 — формальний склад. Стаття 140 — матеріальний. Для 140 потрібні тяжкі наслідки (смерть або тяжкі тілесні ушкодження за судово-медичною експертизою) і вина у формі необережності.

Цивільна відповідальність: хто платить

Зазвичай відшкодовує шкоду не лікар особисто, а ЗОЗ. Стаття 1172 ЦК: юридична особа-роботодавець відшкодовує шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов’язків. Але ЗОЗ може подати регресний позов до лікаря.

При цивільних справах діє презумпція вини заподіювача: відповідач (ЗОЗ або медпрацівник) зобов’язаний доводити відсутність вини. Це суттєво відрізняється від кримінального провадження.

Згода підписана після операції: що далі

Відсутність підписаної інформованої згоди ДО маніпуляції — порушення ст. 43 Закону «Основи» незалежно від клінічного результату. Навіть при повному дотриманні УКПМД відсутність попередньої згоди є самостійною підставою для цивільного позову.

Суд може розцінити ускладнення як наслідок ризику, від якого пацієнт не мав можливості відмовитись. Згода підписується тільки до маніпуляції. Усна згода — недостатня при будь-яких ускладненнях.

Розголошення ВІЛ-статусу «з добрих намірів»

Стаття 145 КК — незаконне розголошення лікарської таємниці. Умисне розголошення є злочином навіть при добрих намірах. ВІЛ-статус захищений особливо: стаття 25 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Виняток — коли пацієнт становить безпосередню загрозу для інших і відмовляється сам повідомити. Але навіть тоді: через уповноважені органи, а не безпосередньо родичам.

Документування — єдиний реальний захист

«Не задокументовано — не зроблено». У суді це принцип. Відсутність запису про збір алергологічного анамнезу = відсутність доказу того, що анамнез збирався. Усне з’ясування без запису — юридично не існує.

При виникненні конфліктної ситуації: зберігати спокій, не визнавати провину усно, документувати деталі в медичній документації, повідомити керівника, залучити адвоката. Найважливіше: не переписувати і не доповнювати документацію заднім числом — фальсифікація медичних документів є окремою статтею КК (ст. 366).

Залиши свій відгук чи пропозицію

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Категорії

Вас також може зацікавити

Липень 2026 року виявився насиченим на схвалення FDA. Від першого перорального інгібітора PCSK9 до безрецептурної комбінації двох найпоширеніших знеболювальних. Огляд...
Американський коледж торакальних лікарів (CHEST) опублікував нову клінічну настанову щодо скринінгу, діагностики та лікування обструктивного апное сну (ОАС) під час...
29 липня 2026 року сталось дещо незвичне. Того ж дня, коли The Lancet опублікував рецензовані результати дослідження HOPE-3 і назвав...