Військовий пацієнт: чому статус захисника не скасовує лікарську таємницю, а ПТСР — не вирок для служби

Командир підрозділу телефонує лікарю і вимагає детальну інформацію про діагноз і зміст консультації психіатра щодо одного з військовослужбовців. Аргумент: «потреба знати про стан бойової одиниці».

Лікарська таємниця не скасовується статусом військовослужбовця. Командування не має автоматичного права на повний доступ до медичної документації підлеглого без його згоди, за винятком встановлених законом випадків.

Обов’язок доповідати має межу

Військовослужбовець зобов’язаний доповідати безпосередньому начальнику про обставини, що стосуються виконання службових обов’язків — це пункт 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Але цей же пункт прямо виключає з обов’язку доповіді відомості, щодо яких є пряма заборона в законі: лікарську таємницю, таємницю сповіді, професійну таємницю захисника.

Військовослужбовець зобов’язаний повідомити начальнику про сам факт захворювання — це і веде до направлення в медичний пункт частини. Але зміст медичної інформації, діагноз, деталі стану залишаються лікарською таємницею.

Придатність до служби вирішує ВЛК, а не лікар первинного контакту

Пацієнт-військовослужбовець описує порушення сну і дратівливість, але одразу просить: «не пишіть нічого зайвого в карту — раптом мене визнають непридатним». Страх зрозумілий, але заснований на хибному уявленні про процедуру.

Питання придатності до військової служби вирішується виключно військово-лікарською комісією за встановленою процедурою. Лікар первинної ланки не приймає самостійного рішення про непридатність на підставі одного огляду чи одного запису в карті. Документувати об’єктивні симптоми нейтральною мовою — це медична необхідність, а не «донесення» командуванню.

ПТСР — діагностований розлад, а не вирок дієздатності

Сам по собі діагноз ПТСР не означає недієздатність особи. Обмеження дієздатності встановлюється виключно судом за окремою процедурою згідно з Цивільним кодексом України. Правовий статус особи з ПТСР не змінюється автоматично з постановкою діагнозу — усі обмеження, чи то дієздатність, чи придатність до служби, чи доступ до зброї, встановлюються за визначеними законом процедурами, а не одноосібним рішенням лікаря.

Право на медичну допомогу не залежить від прописки

Ветеран війни звернувся до цивільного закладу не за місцем реєстрації. Реєстратура відмовляє: «обслуговуємо лише прикріплене населення».

Право ветеранів та військовослужбовців на медичну допомогу не обмежується територіальною прив’язкою, особливо у невідкладних випадках та за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення. За відсутності військово-медичних закладів за місцем перебування — допомога надається державними або комунальними закладами за рахунок відповідних бюджетних програм. Відмова з посиланням лише на прописку суперечить чинному законодавству.

Родина не замінює пацієнта в питанні згоди

Дружина військовослужбовця, який лікується від ПТСР, вимагає від лікаря «розповісти все, що говорив чоловік на прийомі», аргументуючи правом знати, що відбувається.

Навіть для близьких родичів медична інформація дорослого пацієнта, здатного давати усвідомлену згоду, залишається конфіденційною без його дозволу. Винятки — лише при загрозі для пацієнта чи інших осіб, і це окрема процедура, а не «звіт за вимогою родини».

Чинне законодавство і законопроєкти — не одне й те саме

Законопроєкт № 13704, зареєстрований у Верховній Раді 27 серпня 2025 року, передбачає повне державне фінансування лікування і реабілітації поранених військових, ветеранів та звільнених з полону до повного одужання в будь-яких закладах. Це важлива і обговорювана інініціатива.

Але станом на сьогодні це законопроєкт, що перебуває на розгляді, а не чинний закон. Лікар орієнтується на актуальну редакцію статей 11–12 Закону про соціальний і правовий захист військовослужбовців, а не на очікувані зміни.